Олена Перепадя,  журналіст

Ми переїхали до Німеччини понад п’ять років тому. Наших дітей, 8 і 9 років, посеред навчального року прийняли до молодшої школи – доньку до 3-го класу, сина до 4-го.

З наступного навчального року мене обрали до батьківського комітету, а також делегували до участі на шкільних конференціях.

Ще мешкаючи в Україні, я теж була активною “шкільною мамою”, і кілька років обиралась до батьківського комітету київської школи. Але в Німеччині я була вражена тим, наскільки вагомим є вплив батьків на навчальний процес та роботу школи. Складалось враження, що без мене особисто як представника батьків класу школа не вирішить жодного питання.
https://life.pravda.com.ua/society/2017/07/19/225401/

“Виховання означає розвиток здібностей дитини, а не створення тих нових, яких в ній немає”. Д. Мадзіні
Як правило, коли діти набувають підліткового віку, батьки починають зауважувати, що дуже багато елементів із вчинків дітей не задовільняють їх батьківського “темпераменту”. Поведінка особи підліткового віку може проявлятися у всій своїй різноманітності, починаючи від відкритої ревності до молодших брата чи сестри і закінчуючи хамством та грубістю.

Як на мене, всі проблеми батьківсько-дитячої “війни” криються у тому, що батьки не завжди обдумують свої розмови та вчинки у стосунку до дітей. Як правило, і це в більшості випадків, прояв батьківських дій – це спонтанний вияв емоційності. Здебільшого не є таємницею, що погляди дітей на їх взаємовідносини із батьками протилежно відрізняються від таких же батьківських.
http://old.dyvensvit.org/articles/7564.html