Рейтинг Користувача: / 2
НайгіршеНайкраще 

Говорячи про зміст, форми та методи громадянського виховання в позаурочній діяльності, відмітимо, що всі заходи, які проводять учителі, вихователі, батьки, представники громадськості, по-перше, повинні спиратись на знання, отримані у процесі вивчення основ наук, поглиблюючи та розширюючи їх; по-друге, бути логічним продовженням навчальної діяльності; по-третє, ураховувати вікові та індивідуальні особливості старшокласників, їхні інтереси та бажання; по-четверте, повинні бути цікавими, емоційно насиченими, аби від співпереживання вихованці діставали задоволення й насолоду.

  Дослідження свідчать, що однією з найпоширеніших, найчастіше використовуваних форм громадянського виховання є бесіда. Вона використовується як метод для з’ясування незрозумілого (Т. Дем’янюк), може бути індивідуальною або груповою, а її результативність залежить від того, хто веде бесіду (учитель, учень), знає проблему, сам уміє слухати, аналізувати, узагальнювати, робити висновки, а також мати власну точку зору, натреновану пам’ять, авторитет серед слухачів.

На перший погляд здається, що використання методу бесіди у виховній діяльності з учнями старших класів є малоефективним. Однак, якщо ця робота проводиться за певною програмою, що склалась у практиці виховної роботи школи протягом значного періоду, можна говорити про значний потенціал цього виховного заходу та його достатню ефективність у роботі зі старшокласниками.

Найчастіше метод бесіди застосовують під час проведення виховних, класних, просвітницько-виховних (Я. Гнутель) годин або ж як вступне слово до інших виховних заходів. Під час їх проведення можуть застосовуватись елементи лекції, повідомлення, розповіді тощо. При цьому важливо захоплено, з настроєм подати інформацію, зацікавивши нею учнів. Старшокласники за період навчання у школі накопичили певну інформацію з тієї чи іншої теми. Саме тому, аби вони відчували себе не сторонніми слухачами, а були активними учасниками бесіди, яку проводить учитель чи їх однокласник, важливо попередньо доручити кільком вихованцям підготувати виступи чи повідомлення, підібрати твори мистецтва (репродукції картин, твори прикладного мистецтва, записи музичних творів), зробити огляд газетних чи журнальних статей. У заключній частині бесіди важливо зробити висновки на основі висвітлюваної теми, спонукаючи тим самим учнів до самоосвіти та самовдосконалення, формування тих позитивних якостей і рис характеру, про які йшла мова у процесі виховного заходу.

Тематика бесід може бути найрізноманітнішою, але найбільш ефективними є бесіди про героїчне минуле українського народу («Кирило-Мефодіївське братство: невідомі сторінки», «Гетьмани і Президенти України», «Побратимство серед запорозьких козаків, січових стрільців та вояків УПА», «Учасники Коліївщини — наші земляки», «Уроки демократії в історії України», «Наша гордість — слава козацька», «Вони захистили світ від фашизму» тощо). Незважаючи на вік (14–17 років) і достатній рівень поінформованості, старшокласники зацікавлено слухають бесіди про борців за незалежність Батьківщини (Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Мазепу, Петра Полуботка, Пилипа Орлика). Особливу повагу й гордість викликають історичні розповіді про подвижницьку діяльність жінок України — Марусі Чурай, Лесі Українки, Олени Пчілки, Софії Русової, Олени Теліги, Ліни Костенко та ін.

Кожний народ, нація мають певні здобутки в розвитку культури, науки, техніки, економіки. Представники різних народів роблять відкриття, які стають набутком усіх народів світу, загальнолюдськими досягненнями. Саме тому бесіди про національні пріоритети українського народу повинні мати найвищий статус у змісті виховання. Тут спостерігається пряма закономірність виховання: чим глибше старшокласники проникають у скарбницю духовної культури, історії України, тим глибшими є їх патріотичні почуття, стійкішими — громадянські якості.

Важко переоцінити ту роль, яку відіграють дискусії у формуванні громадянських якостей старшокласників. Ця форма виховної роботи потребує ґрунтовної підготовки: визначення теми, попередньої підготовки питань для обговорення, опрацювання необхідної літератури, продумування тез виступів. Учитель повинен ґрунтовно підготуватись до дискусії: факти, якими він оперує, повинні бути яскравими, переконливими, збуджувати вихованців до активної діяльності. «Головне, що визначає ефективність слова вчителя, — писав В. Сухомлинський, — його чесність. Учні дуже тонко відчувають правдивість слова вчителя... Ще тонше вони відчувають неправдиве лицемірне слово». Під час диспутів і дискусій на теми: «Чи потрібен я Україні таким, який я є сьогодні?», «У чому сенс життя?», «Яким громадянським якостям ти віддаєш перевагу і чому?», «Які риси та якості характеру притаманні українцю?», «У чому сутність української ментальності?», «Що означає для тебе бути патріотом України?», «Де найкраще місце на Землі?», «Демократія як свобода в рамках закону», «Перша Конституція України» тренується розум учнів, виявляється їхній інтелектуальний і творчий потенціал, відбувається переоцінка цінностей, вихованці замислюються над своїм громадянським «Я».

Однією з ефективних форм виховної роботи є читацькі конференції, хоча останнім часом, з появою значної кількості продукції відео- та аудіопродукції, з одного боку, а також суттєвого зменшення кількості нової української літератури, з іншого, значно зменшилась увага вчителів та учнів до цієї форми виховної позанавчальної діяльності. Водночас саме читацькі конференції є важливим засобом пропаганди науково-популярної, історичної та художньої літератури; беручи участь у їх підготовці та проведенні, старшокласники отримують можливість глибше зрозуміти зміст і образи літературного твору, мотиви та дії історичних осіб, особливості їх мови та стилю; читацькі конференції формують літературно-етичні смаки, сприяють бажанню наслідувати позитивних героїв.

Сучасна педагогічна практика нагромадила досвід проведення читацьких конференцій на основі літературних та історичних творів національно свідомих письменників, творчість яких замовчувалась у попередні роки. Через нестачу часу, дефіцит видань учителі не завжди мають можливість під час уроків усебічно висвітлити творчість Ліни Костенко, Романа Іваничука, Василя Стуса, Олени Теліги.

Види та тематика читацьких конференцій надзвичайно різноманітні. Їх можна проводити на матеріалі одного чи кількох творів з однієї теми, з окремою літературною чи науковою проблемою. Вибір теми визначається з урахуванням завдань громадянського виховання, навчального матеріалу, підготовленості учнів.

Мета читацької конференції буде досягнута, якщо виступи знайдуть живий відгук у присутніх, викличуть інтерес до обговорюваної книги чи проблеми.

З урахуванням сучасного рівня розвитку телебачення, наявності великої кількості відеопродукції ефективним убачається проведення глядацьких конференцій з попереднім переглядом кінофільму та його наступним обговоренням через кілька днів. При проведенні такого типу конференцій особливу увагу необхідно звернути на розвиток художньо-естетичних смаків і почуттів учнів, зосереджуючись на особливостях мови, стилю, форми твору.
 
Читацькі чи глядацькі конференції можуть закінчуватись літературною вікториною, виконанням тематичних музичних творів, фрагментом вистави або ж виставкою малюнків на обговорювану тему.

Справжня людина-патріот успішно формується в активній практичній діяльності, яка сприяє поліпшенню умов життя в рідній місцевості, зростанню духовного та матеріального рівня життя народу.

Формування громадянських якостей старшокласників неможливе без участі останніх у пошуково-краєзнавчій роботі, однією із форм якої є екскурсії. Сьогодні в Україні практично немає шкіл, де б не було власного музею — краєзнавчого, літературного, історичного, етнографічного. Важливо лише, щоб учні були не рядовими відвідувачами цих музейних кімнат, а брали активну участь у поповненні експозицій, ставали творцями духовної та матеріальної культури.

Найбільш повно свою ініціативу та творчість вихованці можуть проявити в історико-етнографічній пошуковій діяльності. Сюди віднесемо вивчення історії рідного села чи міста, вулиці чи «кутка», топоніміки місцевості; дослідження історичних пам’яток, козацьких поселень, поховань пращурів; збирання й запис народних звичаїв і традицій, пісень та обрядів, легенд і казок рідного краю. Особливу зацікавленість старшокласників викликають лінгвістичні походи, у ході яких, поряд зі збиранням творів усної народної творчості, вивчаються особливості мови того чи іншого села, місцевості, діалектики тощо. Для старшокласників цікавою є робота з наукового аналізу й обробки зібраних матеріалів, підготовка авторефератів і доповідей, виготовлення наочних посібників, роздавального та дидактичного матеріалу. Пошукову роботу можна вести за напрямами: «Наше село (місто) у різні періоди існування Української держави», «Видатні герої-земляки в боротьбі за волю України», «Пам’ятки археології (архітектури) рідного краю», «Запорозьке козацтво і наш край», «Рідний край у геральдиці, прапорах, символіці», «Наш край у поезії та музиці», «Відомі поети та письменники української діаспори — вихідці з нашого краю» тощо.

Одним із видів активного прилучення молоді до джерел народної духовності є заходи художньо-естетичного спрямування — заняття хорів, ансамблів, гуртків хореографічного й образотворчого мистецтв тощо. Окрім цих традицій форм долучення молоді до української національної культури в останні поки додалися заняття в гуртках декоративно-прикладного мистецтва та народних промислів (української народної вишивки, витинанки, петриківського розпису, плетіння, різьблення по дереву, художньої кераміки та ін.). З метою пожвавлення цієї роботи та залучення до неї старшокласників необхідно перевести цей вид діяльності в науково-дослідницьке русло, проводячи разом із гуртківцями поїздки в ті місцевості, де конкретні види народної творчості чи прикладного мистецтва є найбільш розвиненими, набули найширшого вжитку (с. Ізяслав Закарпатської області, де проживають талановиті майстри-різьблярі; с. Космач на Івано-Франківщині — центр писанкарства; с. Петриківка Дніпропетровської області — центр художнього розпису; села Київщини, Черкащини, Полтавщини, які славляться українською вишивкою). Важко переоцінити вплив на формування громадянських якостей учнів безпосереднього спілкування з майстрами, коли на власні очі бачиш, як під руками майстра творяться мистецькі шедеври.

Учасники фольклорно-етнографічних ансамблів можуть здійснювати поїздки рідними регіонами України з метою збору матеріалів (своєрідні фольклорно-етнографічні експедиції) — народних пісень, обрядів, казок, легенд, прислів’їв, дитячих потішок, ігор і забав, які згодом можна використати при підготовці до свят Різдва, Івана Купала, обрядів «Веснянка», «Весілля», літературних вечорів, шоу-програм.

Доцільно на початку навчального року, підбиваючи підсумок діяльності клубів, колективів, об’єднань і гуртків за минулий навчальний рік і за період літніх канікул, провести тематичний тиждень «Любіть Україну!», у ході якого організувати проведення виставок вишиванок, фотографій, аби показати, чому навчились учні, чого досягли за минулий час.

Важливе місце серед форм позанавчальної виховної роботи з формування громадянських якостей старшокласників займають тематичні вечори. Педагогічна практика накопичила найрізноманітнішу тематику — присвята історичним і пам’ятним датам у житті українського народу; військовим діячам українського війська різних періодів визвольних змагань; діяльності міжнародних прогресивних організацій; патріотам, які загинули в концтаборах, тюрмах, на засланні в різні історичні часи та епохи; жертвам голодомору; морально-правовим, морально-естетичним проблемам; питанням літератури, мистецтва, діяльності видатних учених, письменників, художників, композиторів; висвітленню проблем держави та церкви, ролі священнослужителів у духовному відродженні нації та ін.

Під час проведення тематичних вечорів використовують найрізноманітніші методи та засоби виховного впливу на старшокласників — виступи представників громадських організацій, державних і бізнесових структур, прогресивної, національно свідомої інтелігенції. У канву тематичних вечорів вплітають пісні, поезії, фрагменти кінофільмів тощо. Усе це дає змогу зробити їх емоційно насиченими, цікавими, а виховну інформацію — дохідливою та переконливою.

Особлива цінність тематичного вечора полягає в тому, що в його підготовці та проведенні активну участь беруть старшокласники. Тут широке поле для прояву їхньої ініціативи, творчості, самостійності, ерудованості — у доборі теми, запрошенні гостей, оформленні приміщення, підготовці виставок, конкурсів, номерів художньої самодіяльності.

Рекомендуємо проводити цикли тематичних вечорів, присвячених одній важливій проблемі, наприклад, до річниці незалежності Української держави. Тут доцільно було би проводити вечори за такою тематикою: «Київська Русь — перша українська держава», «Галицько-Волинське князівство — держава українського народу», «Козацька республіка — перша демократична держава», «УНР — волевиявлення українського народу», «Україна — незалежна, правова, соціальна держава».

Заслуговує на увагу й проведення циклу заходів, присвячених одній темі, наприклад, «Пам’ятай ім’я своє!». Це може бути обговорення, бесіда, літературний вечір, конкурс, усний журнал, вечір-роздум. Така розмаїтість жанрів сприятиме ґрунтовній розмові учителів зі старшокласниками про те, що не ім’я робить людину Людиною, а людина робить гідним своє ім’я. При цьому і вчителі, й учні діляться досвідом і знахідками в розумінні окремих імен та історичної долі їх носіїв.

Готуючи тематичний вечір, його організатори повинні чітко уявляти структуру та зміст, методику підготовки та проведення. Необхідно заздалегідь продумати всі форми використання технічних засобів навчання, наочності, склад запрошених гостей та ін. У цій справі немає дрібниць, а тому й не повинно бути дрібних недоречностей.

Педагогічна практика з формування громадянськості учнів загальноосвітніх шкіл накопичила чималий досвід у цій справі. Ефективними формами організації виховної діяльності старшокласників є вечори запитань і відповідей, усні журнали, прес-бої, турніри кмітливих «Екологічні бумеранги»; конкурси «Таланти навколо нас», «Конструкторське бюро», «Козацькі забави», «Українська кухня», «Бюро добрих послуг»; пісенні конкурси «Без верби й калини немає України», «Гімн матері», «Поезія і пісня — великі дві сили», «Голоси України», «Фольклорні скарби нашого краю»; дискусійний клуб «Держава і молодь», дебати «Що значить бути вільною людиною?», рольова гра «Лідер і громада», диспут «Гроші: благо чи отрута?», тренінг «Я — громадянин України», ток-шоу «Я так думаю», школа майбутнього виборця тощо.

Окремо варто зупинитись на проблемі використання культурно-освітніх і виховних традицій українського козацтва.

Козацька педагогіка — це частина народної педагогіки, яка формувала в молоді вірність Батьківщині, виховувала лицаря-козака, мужнього громадянина й захисника рідного краю.

Основні завдання, які ставили перед собою козаки-наставники, — готувати фізично загартованих, мужніх воїнів; формувати український національний характер і світогляд, високі лицарські якості, пошану до батьків, людей старшого віку, милосердя.

Які же шляхи відродження вихованих традицій?

Це в першу чергу поширення знань про національно-виховний рух, вивчення фольклорних джерел, історичних документів про козацький рух.

Це — вивчення біографій, історії життя видатних керівників козацтва від його зародження до зміцнення в епоху Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи; це — дослідження й відродження військово-спортивного мистецтва, козацьких традицій та обрядів, промислів; вивчення й дослідження козацьких пісень, балад, легенд, фольклору про козаків; вивчення знань козаків про народну медицину, астрономію, агрономію, кулінарію.

Практичний досвід роботи педагогічних колективів загальноосвітніх і позашкільних навчальних закладів нагромадив різноманітні форми цієї роботи. Найперше, це посвята старшокласників у козаки, заняття у клубах «Козачата», «Січ», «Джура», «Пласт», гуртках лицарської честі, козацьких куренях «Еней». Особлива увага в цих об’єднаннях і гуртках приділяється фізичній та психофізичній підготовці.

Окрім того, старшим учням, які із захопленням займаються різними видами єдиноборства, цікаво знати, що в українського козацтва існувала цілісна система мистецтва єдиноборства. При цьому варто зазначити, що існувало кілька таких систем, одна з яких була покладена в основу танцю гопака. Запальний, відчайдушний, він наповнений складними фізичними вправами, акробатичними трюками. А першоосновою його стали бойовий дух, порив до життя, віра у власні сили, наступальність та оборонний характер, торжество перемоги. Усі елементи танцю — це складні акробатичні вправи: «розніжка», «пістоль», «шулики», «голубці».

Не одне покоління наших пращурів оволодівали системою козацької боротьби — гойдок. Вона була призначена в основному для розвідників-пластунів. Цікаво, що арсенал прийомів цього виду єдиноборства давав можливість козакам битись уночі з кількома противниками.

Досить мало ми знаємо ще про одну систему козацької боротьби — спас, яка мала оборонний характер і вимагала скрупульозного відпрацювання блокування дій противника.

Бились козаки і навкулачки, «на ременях», «навхрест», «на палицях» тощо. Оволодіння технікою цих видів боротьби, дотримання моральних принципів під час тренування та змагання забезпечували комплексний вплив на особистість.

Саме тому, поряд із різноманітними змаганнями з кінного спорту, боротьби, фехтування, старшокласникам цікаво досліджувати військово-спортивні мистецтва козаків, розкриваючи перед юнаками високі моральні якості мужніх захисників краю.

Коли справедливим є твердження, що на сьогодні немає достатньої кількості спеціалістів із козацьких єдиноборств, то розвиток козацьких мистецьких традицій лірників, кобзарів, танцюристів, а також майстрів козацьких ремесел і промислів — гончарства, бондарства, верхової їзди залишає широкі можливості для творчого пошуку. У зв’язку з цим доцільним уважається проведення фестивалів козацької пісні й танцю, найрізноманітніших змагань з козацьких видів спорту (стрільба з лука, плавання, володіння шаблею, верхова їзда, подолання природних перешкод, орієнтація на місцевості).

Говорячи про виховання молоді на традиціях українського козацтва, не можна обминути увагою проблему участі дівчат у діяльності козацьких гуртків та об’єднань. На нашу думку, зарахування їх до козацьких гуртків, куренів знецінює саму ідею козацтва, оскільки, як відомо, за Запорозькій Січі, та й на інших козацьких січах, дівчат, жінок не було. Досвід роботи позашкільних навчальних закладів нагромадив значну кількість таких форм роботи з дівчатами, які виховують господинь, берегинь роду — гуртки в’язання, вишивки, крою та шиття та ін. Тому конкурси «Відкрий у собі талант», «Я — господиня», тематичні вечори «Мати — берегиня роду», «І рушник вишиваний на щастя, на долю дала», «Мамина пісня», «Ой, не ріж косу...», на нашу думку, стануть кращими засобами формування дівочої гідності, жіночої вірності, материнської любові.

Перелічити всі форми виховної діяльності, їх тематику практично неможливо. Та ми й не ставили це собі за мету. Окрім того, у додатках, які містяться наприкінці цього посібника, є достатній перелік форм і тематики заходів, які проводяться в загальноосвітніх навчальних закладах України; значну частину їх ми відвідували під час перебування в різних регіонах України. На нашу думку, вони повинні стати у пригоді кожному, хто розуміє, що виховання сучасної молоді, а особливо старшокласників, процес складний, довготривалий, вимагає від педагога, вихователя постійного творчого пошуку ефективних форм і засобів, підвищення власного професійного рівня та вдосконалення методики практичної реалізації поставлених завдань.
 
Ю. Завалевський
«Директор школи. Україна»

pld.org.ua

Вашу публікацію на сайті може засвідчити Сертифікат

mini

Опитування

Яку рубрику нашого сайта Ви найчастіше використовуєте для роботи?