Рейтинг Користувача: / 0
НайгіршеНайкраще 
 

 Мистецька година
«В чарівний світ ми поринаєм, де звуки музики лунають!»
(огляд творчості М.Д. Леонтовича до 140 річчя з дня його народження)

Автор: Сахнюк Вікторія Валеріївна, вихователь вищої кваліфікаційної категорії
Рівненського навчально–реабілітаційного центру «Особлива дитина»

Мета: формувати ціннісне ставлення до музичного мистецтва, закріпити та розширити знання учнів про хорове мистецтво, види хорів, народну пісню; розповісти про життєвий та творчий шлях М.Д. Леонтовича, познайомити учнів з його найпопулярнішими творами; розширити словниковий запас учнів; розвивати пізнавальний інтерес, інтелект, зв’язне мовлення, музичний слух, почуття ритму та такту; корегувати увагу, пам'ять, мислення; виховувати любов до народної та класичної музики,хорового співу.

Музичний матеріал: Гімн України, «Щедрик», «Дударик» та інші обробки народних пісень М.Леонтовича.

Обладнання: портрет Леонтовича, Стеценка, вірш М.Бажана «Криниця Леонтовича», малюнки дітей із зображенням свята Різдва Христового, вислови видатних людей про українську пісню, зображення хорів.

Хід

(На дошці вислів)

 «Яка йому хвала?
Які його трофеї?
Пісні й життя.
Пісні й життя навік…»
                                                                               Микола Бажан

(фоном звучить «Вell Cerol» у виконання симфонічного оркестру)

Вихователь: Це диво – музика ! В ній сила чарівна.
В ній влада над душею незбагненна,
Коли туди вривається вона
У вирі насолоди і натхнення.

Вихователь: Діти, пропоную нашу мистецьку годину розпочати Гімном України.

(учні встають і виконують гімн)

Скажіть, хто виконував гімн? Вірно, хор. Давайте пригадаємо, що таке хор?

Хор (грец. χορός — «толпа» рос. собраніє поющіх (П. Чесноков) — організований колектив співаків, який здатен виконати будь-який твір на найвищому професійному рівні; колектив співаків, які разом виконують який-небудь вокальний твір з інструментальним супроводом чи без нього.

Давайте пригадаємо з уроків музичного мистецтва, які бувають хори.

(Доповіді учнів)

Учень 1: У залежності від складу виконавців, розрізняють хори:

  • Чоловічий — складається з тенорів (поділяються на I та II партії) та басів (поділяються на баритони й баси)
  • Жіночий — складається з  сопрано та альтів (поділяються на I та II партії)
  • Дитячий — поділяється на сопрано (дисканти ) та альти
  • Хор хлопчиків та юнаків — хлопчики поділяються на дисканти та альти, юнаки — на тенори та баси (як у мішаному хорі)
  • Мішаний — поділяється на сопрано, альти, тенори та баси (можуть бути поділені на баритони та баси)

Учень 2: За кількісним складом виконавців розрізняють:

  • Малий (мінімальна кількість — 12 чол.), виконує переважно камерні хорові твори, переважно малої форми.
  • Середній (25-35 чол.), є технічна можливість поділу партій (divisi), що дозволяє виконувати складніші твори, твори крупної форми.
  • Великий (50-60 чол.), має найбільші технічні можливості, що дозволяє йому виконувати будь-які хорові твори.
  • Хоровий масив (60-120 чол.), використовуються переважно в оперних театрах.
  • Зведені хори (від кількасот чол.), використовуються для виконання урочистих творів.

Учень 3: За манерою співу розрізняють:

  • Академічний хор
  • Народний хор
  • естрадний хор (шоу-хор) (Дивляться зображення хорів)

Учень 4: Хор може мати різний статус або призначення.

  • Професійний — складаються з професійних співаків та ведуть регулярну концертну діяльність. Можуть бути як незалежні, так і з державною підтримкою.
  • Аматорський — об'єднують людей, для яких спів у хорі — це хобі. Можуть існувати при палацах культури, клубах, при організаціях чи установах, при (не музикальних) навчальних закладах тощо: хор студентів, хор співробітників, хор ветеранів.
  • Церковні хорі беруть участь в церковних службах .
  • Навчальні хори існують в музичних навчальних закладах (консерваторіях, музичних училищах, інститутах мистецтв тощо).
  • Оперні хори беруть участь в оперних спектаклях.(Див. зображення)

Вихователь: Отже, який хор виконував гімн? Добре, молодці.

Діти, подивіться на  портрет на дошці. Він тут висить недарма. Саме сьогодні ми  познайомимось із видатною людиною у музичному мистецтві –

Миколою Дмитровичем Леонтовичем і ви дізнаєтесь чому. (день народження)

«У нього було витончене обличчя, світлі лагідні очі. Був делікатною людиною, інтелігентною в найширшому розумінні слова. Таким же делікатним і лагідним був його талант.»

Він складав високохудожні твори-пісні; вони довго лежали, нікому не відомі, бо скромний автор мало дбав про їх популяризацію. Непомітно йшла праця митця, народжувалася нова поезія звуків...

Таким був Микола Леонтович - видатний український композитор, хоровий диригент, педагог, громадський діяч. Народився він 1 (13-го за старим стилем) грудня 1877 р. в с. Селевинцях - присілку с.Монастирьок колишнього Брацлавського повіту на Поділлі. Його батько, дід і прадід були священиками. У родині любили музику. Батько Дмитро Феофанович добре грав на цитрі, балалайці, гітарі, скрипці. Слухаючи гру батька, Микола і сам став підбирати народні мелодії на музичних інструментах. 
Мати композитора - Марія Йосипівна - з роду Ятвинських, була людиною “рідкої духовної та фізичної краси”, кохалась у народній пісні і гарно співала. Від батька Леонтович успадкував гарний голос, любов до музики, щирий український гумор, а від матері - красу і ніжну музичну душу. 
Інші члени сім'ї Леонтовичів теж були тісно пов'язані з музикою. Так, брат Миколи Дмитровича Леонтовича Олександр - співак-професіонал, сестра Марія навчалась співу в Одесі, а Олена займалась у класі фортепіано у Київській консерваторії. Сестра Вікторія грала на декількох музичних інструментах. 
В музичному побуті України завжди надзвичайно широко культивувався хоровий спів. Хори професіонального типу, хори самодіяльні і просто гуртовий спів – звичайне явище українського музичного життя. Основним джерелом для хорового твору завжди була українська народна пісня, яка стала об’єктом художньої обробки професіоналів-композиторів. 
В атмосфері народної пісні відточилась і творчість Миколи Леонтовича...

Учень: А пісня злітає, як птиця ,
І серця торкає крилом .
Від пісні земля золотиться
І світ проростає добром .

Вихователь: Давайте пригадаємо, що таке народна пісня?

У всі часи люди співали пісень, у які вкладали свої почуття, думки, надії та хвилювання. Та пісня не лише береже те, що важливо для людини, а ще веселить її та лікує душевний біль. А народні пісні – це ніби велика загальна душа цілого народу, бо в них співається про те, чим він живе в певний історичний період. Пісні кожного народу мають і спільні риси, і відмінності, залежно від того, які події траплялися з ним. Та, мабуть, по всій землі люди завжди співали про народження та смерть, любов та зраду, побут та працю, рідну землю, військову славу та ганьбу. Є серед народних пісень і багато жартівливих. Пісня близька й до щирого сміху, і до гірких сліз. Вона проста та щира. Українські народні пісні надзвичайно проникливі, гарні, мелодійні. Особливо це помічають іноземці, які зазвичай просто вражені до глибини душі після знайомства з ними. Навіть, якщо вони не зовсім розуміють, про що ці пісні, чомусь вони приходяться їм до смаку та здаються дуже глибокими та красивими. В українців завжди цінувалася здатність гарно співати, складати пісень, бо за цим можна було зрозуміти, яка перед тобою людина. Згадаємо п’єсу «Наталка Полтавка» І. Котляревського. У ній автор використовує пісні, щоб розкрити характер головної героїні, свого роду ідеалу української дівчини. А в поемі «Маруся Чурай» Л. Костенко пісні, складені та співані головною героїнею, практично врятували їй життя, бо саме в них розкривалася її чиста та повна любові душа.

Учень:В музиці – найвищі ніжні почуття .
В ній любов і туга , та саме життя .
Музика , як море , то штормить , то ні .
Там знаходить серце рятівні вогні .
Музика , як сонце , гріє нам серця ,
Їй нема початку , їй нема кінця .
І чого не зможеш словом досягти ,
В музиці розкажеш щиру правду ти .

Народні пісні пройшли крізь віки та досі вражають нас своєю неповторною красою. Вони ніби поєднують нас з нашими предками, нашою історією та допомагають краще зрозуміти самих себе. Я не знаю людини, яка б не любила слухати музику та пісні. Співи оточують нас від самого початку нашого життя. Особливо прекрасна народна пісня.

«Українська пісня — це бездонна душа українського народу, це його слава.» - казав О. Довженко. Українська пісня вбирає в себе все народне та особисте людське життя. Перший спів, який ми чуємо – це колискова, яку нам співає мама або бабуся, і в ній бринить материнське тепло, любов та ласка.   Потім, коли ми дорослішаємо, у наш світ входять пісеньки  улюблених казкових героїв, персонажів дитячих мультиків. Ми самі співаємо дитячі пісні – у школі, у літньому таборі. Це - пісні єднання зі світом, пісні дружби. На зміну їм приходять мелодії юності, нічні романтичні балади першого кохання. У народну пісню вкладено душу всіх, хто співав її протягом багатьох років. І кожен, хто співає її знову, додає до неї частку своєї власної душі. І тому народна пісні багата, це істинна духовна скарбниця    (звучать уривки народних пісень у обробці М. Леонтовича)

Вихователь: «Це надзвичайно симпатична людина, делікатна й тиха… тому його скрізь затирають, відсовують, хоч насправді — велика одиниця серед музичних кіл, з великими здібностями і талантом; він ніби різьбяр у музиці, що творить найтонші музичні вартості, неначе мереживо з шовку. Його техніка, обробка найменшої речі остільки ажурна, ніби тонка різьба з золота, прикрашена самоцвітним камінням. Леонтович бере невелику річ і так вирізьбить її, вичеканить, що просто диву даєшся: маленьку, простеньку мелодію, він розгорне на широку картину з безліччю найрізноманітніших барв…»  — говорив про Миколу Леонтовича прот. Кирило Стеценко.

З давніх часів спостережливі люди
В звуки вслухались уважно усюди
І примічали красиві й незвичні …
Так інструменти з’явились музичні.
Вони такі різні , та іноді схожі:
Звучати і грізно , і лагідно можуть,
І високо , й низько , й далеко,
Як вибухи грому , як клекіт лелеки …
Вони намалюють без пензля картину,
Вони зачарують звучанням людину.
В руках музикантів на знак диригента
Прокинуться і оживуть інструменти.
Музика , як казка , музика – жива.
І не треба серцю будь-які слова.

“Історія знає такі поодинокі факти, коли постать окремої непересічної індивідуальності набуває значення загальнолюдського символу, стає визначальною для цілої соціально-культурної доби, формує світогляд та менталітет нації. Зазвичай, це особистості великого духовного потенціалу і бурхливої діяльності. Тим більший подив викликає світлий геній Миколи Дмитровича Леонтовича, якого всі його сучасники називали тихою, лагідною людиною. Він не був активним лідером національно-революційного руху, який вияскравив у 1917-1921 роки ціле гроно видатних борців за Українську республіку, він був будівничим нових світів у душах людських і здійснював свою справу натхненно й з великою любов'ю до свого народу та його безцінного одвічного скарбу – пісні ”, - так написав про свого земляка наш сучасник Зиновій Яропуд , завідувач кафедри музики Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету.

Стало вже правилом, що великих людей за життя не визнають, але їх хоч знають. “...Леонтович, - пише Олесь Чапківський - мистецтвознавець, критик, перший біограф М. Леонтовича у статті "Микола Леонтович. Життя - творчість - смерть" (1923 р.),- навіть і такого щастя не мав, щоб його знали за життя. ...Хіба це не трагедія для композитора? Бути відомим, славним за кордоном і бути зовсім невідомим, широким колам українського громадянства, з яким він жив, задля якого він творив". Як це часто буває, справжнє визнання музи Леонтовича прийшло вже після його смерті. Почасти у цьому, як далі зазначає Олесь Чапківський , "... винен і сам композитор. Він був надто суворим до себе, бо почував себе, як він казав, "неготовим". Деякі пісні він обробляв по кілька років, не даючи нікому; цурався слави, боявся галасу й реклами". З іншого боку, заздрість, боязнь конкуренції, неприйняття новизни "господарями старої хати" (О.Чапківський ) ще більшою мірою спричинили замовчування творчості Леонтовича. І лише трагічна смерть митця змусила звернути на нього увагу всього громадянства, і відтоді "Леонтович сам у найтемніші кутки засвітив”. Дитячі роки М.Леонтовича пройшли в селі Шершні, де він вчився грамоти в тамтешнього вчителя Павла Сильвестровича Тарноградського. У десятирічному віці він вступив до Немирівської гімназії, а наступного року продовжив заняття у Шаргородському училищі.

З 1892 р. майбутній композитор навчається в Подільській духовній семінарії в Кам`янець-Подільському. Її головний будинок - велика семінарія - розташовувався по вул. Семінарській (тепер тут міститься один з корпусів Подільської державної аграрно-технічної академії). Вулиця впиралася у величезний пустир, що тягнувся до міського іподрому (де нині стадіон педуніверситету). Північна частина пустиря називалася Циганівкою, бо там часто зупинялися мандрівні цигани та влаштовували табори. У Циганівці проживало бідніше населення міста - кустарі-ремісники, робітники.

Привселюдно співати українські пісні було заборонено височайшим указом. Тому суботніми вечорами семінаристи збиралися на пустирі біля Циганівки. Микола Леонтович приносив сюди збірку українських пісень в обробці Миколи Лисенка. Леонтович був диригентом семінарського хору і тому жив у казеннокоштному будинку, що містився у головному корпусі семінарії. Весь вільний час проводив біля фісгармонії в актовому залі.

Улюбленим заняттям Леонтовича на той час була обробка народних пісень. Часто він записував їх з голосу співаків, сидячи у глибині училищного парку на горбочку, де часто вечорами збиралась молодь. У своїй творчості він використовував і пісні, які вже були у збірниках. В той час він писав багато, але композитором ніколи себе не називав.

Закінчивши 1899 р. повний курс семінарії і здобувши звання регента, пішов вчителювати. Працював регентом семінарського хору в Кам’янці-Подільському. Викладав співи, організовував шкільні оркестри, хори. Заняття проводились у будинку так званої Великої семінарії (головного учбового корпусу) і Малої семінарії (додаткового корпусу). Леонтович одним з небагатьох народних учителів в Україні, які в шкільній практиці використовували триголосний спів. Знавець старовинної хорової літератури, він добре опанував знамениті київський, подільський та інші розспіви, мелодику яких нерідко наближав до народних зразків.

Микола Леонтович, не виходячи за рамки творчої роботи, обмежившись у своїй творчості майже виключно цим жанром, розкрив те, що дало йому нове життя і зрівняло цей жанр з іншими жанрами професійної композиторської творчості.

Леонтович це нове слово сказав своїм “Щедриком”, “Дудариком”, “Прялею”; піснями “Піють півні”, “Зашуміла Ліщинонька”, "Ой пряду, пряду", “Женчичок-бренчичок”.

(прослуховування уривків пісень).

Музично-творча спадщина Леонтовича – це понад сто творів розробок українських народних мелодій і чотири твори на оригінальні теми “Льодолом”, “Літні тони” (хори), “Легенда” та “Моя пісня” (соло з хором і супроводом фортепіано) і фрагменти з незакінченої опери до дитячої казки Б.Грінченка “На русалчин Великдень”.

(Прослуховування уривків творів).

І все ж у художньо-творчій роботі над народною українською піснею, яка стала для композитора джерелом високого натхнення, Леонтович – ціла нова епоха. Він надзвичайно тонко розумів народну душу і вмів талановито передати характер пісні. Його обробки народних пісень ні в якій мірі не можна назвати “обробками” – це самостійні художні твори, для яких музика народної пісні дає лише певний ґрунт, кожен з них – окремий твір, окремий зразок, оригінальна музична форма.

У 1902 р. Микола Дмитрович одружився. Клавдія Феропонтівна з пошаною ставилася до музичної праці чоловіка. У родині підростали доньки Галина і Євгенія.

У 1916 році після виконання студентським хором Київського університету “Щедрика” до нього раптом прийшло визнання.

(Прослуховування «Щедрик» )

Ім’я Леонтовича стало відомим у музичних колах і серед широкої публіки і це додало йому більшої впевненості у своїх силах.

У 1908-1918 рр. Леонтович працював в старовинному подільському місті Тульчині. Викладав співи у всіх класах Тульчинського єпархіального духовного училища. Був керівником училищного хору, який 2-3 рази в рік давав концерти української музики. На виступи приїздили гості з Вінниці, Кам'янця-Подільського, Києва, Одеси. У суботу та неділю хор співав у церкві - і тоді народу збиралося стільки, що заповнювали і сходи, і майдан перед храмом. Леонтовича обрали головою тульчинської "Просвіти". Читав лекції на політичні, економічні та літературні теми. У Тульчині подружився з двоюрідним братом відомого російського поета - Яковом Маяковським.

З радістю сприйнявши українську революцію 1917-1920 рр., Леонтович з родиною переїхав до Києва. Тут узяв участь у створенні симфонічної капели ім. Лисенка, був активним членом гуртка музикантів, які мали намір організувати товариство для студіювання нової музики. Викладав хоровий спів на вечірніх диригентських курсах при Музично-драматичному інституті ім.Лисенка. Крім нього, на курсах працювали відомі педагоги і діячі музичної культури - Пилип Козицький, Василь Верховинець, Болеслав Яворський, Мар'яна Лисенко. Працював у Київській учительській семінарії, замінивши на посаді диригента КирилаСтеценка.

Композитор і диригент Кирило Стеценко шанобливо ставився до Леонтовича. Він першим високо оцінив хорову творчість свого колеги:

"Леонтович - відомий на Поділлі знавець музики. Записав багато народних пісень... Пісні ці гармонізовані для мішаного хору. Гармонізація виявила в авторові великого знавця як хорових співів, так і теоретичних наук".

20 років свого короткого життя Леонтович віддав педагогічній діяльності в учбових закладах Поділля. У справах організації хорових колективів Микола Дмитрович приїздив до Кам'янця-Подільського, який у 1918-1919 рр. був одним з головних культурних центрів України. Тут він познайомився з талановитою молоддю: студентом Кам'янець-Подільського університету, майбутнім солістом Львівської опери Михайлом Голинським, композитором Михайлом Гайворонським. Навесні 1919 р. з Кам'янця вирушила за кордон українська капела Олександра Кошиця. Кошиць був прихильником творчості Леонтовича, приділяв особливу увагу витонченій обробці хорового виконання його пісень, часом диригуючи зі сльозами на очах, і тим спричинився до популяризації творчості видатного композитора за рубежем.

Хор мандрував по багатьох країнах світу. І скрізь виступ капели був тріумфом багатої музичної творчості талановитого українського народу, його митців-композиторів, у сузір'ї яких сяяла невмирущим світлом творчість Леонтовича. Бахом у хоровій музиці назвали його у Франції.

5 жовтня 1921 року "Щедрик" Леонтовича був вперше презентований на концерті в Карнегі Холі в Нью-Йорку. А в 1936 році Пітер Вільховський (родом з України), який працював для радіо NBC, пише англійську версію слів до “Щедрика”-“CaroloftheBells”. (виконує хор та оркестр)

Оригінальні слова цієї пісні звучать так:

Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
«Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару, -
Там овечки покотились,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей,
Хоч не гроші, то полова,
В тебе жінка чорноброва.»
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.

Вихователь: Подивіться на свої малюнки, яке свято ви зобразили на них?

Свято Різдва, коли і виконуть щедрівки та колядки.

(Звучить «Щедрик» із  народним колядуванням у виконанні хору)

Всі, хто знав цього чоловіка, високого, худого, з прекрасними тонкими руками, великими очима, що дивилися уважно і спокійно, згадують його скромність, душевну щедрість, доброзичливість, сердечність, щиру любов до дітей. Ми дізнаємося про його методику викладання співів, збирання музичного фольклору, про організацію ним шкільних хорів, учнівських оркестрів. Досвід своєї педагогічної роботи М.Леонтович узагальнив у навчальному посібнику для загальноосвітніх шкіл України “Нотна грамота. Підручник для навчання співів у народних школах” (Київ, 1920), який в наші часи вивчається музично-педагогічною наукою і експериментально впроваджується в ряді середніх шкіл. Заслуговує на увагу “Пам’ятна книжка” М.Леонтовича (1919 р.), в якій знаходимо важливі для характеристики особистості митця записи про необхідність дослідження народної пісні. Творчість М.Леонтовича чарувала і надихала на хвальні вірші Павла Тичину, Максима Рильського, Миколу Бажана, і вони створювали йому поетичний вінок слави.

Вихователь: Послухайте вірш Миколи Бажана «Криниця Леонтовича»

...І  він  серед  степу  спинився,  вслухаючись  в  гони  і  гони,
У  луни  і  луни  епохи,  в  сполохані  людські  серця.
Вони  напливають  -  ці  шуми,  і  думи,  і  гомони,  й  тони.
Немає  для  серця  і  пісні  ані  тишини,  ні  кінця.
Гармонія  степу  хвиляста,  колосся  співучі  поклони,
Хорали  могутнього  неба,  бриньлива  гра  вітерця.
Хіба  їх  вмістити  у  звичні,  усталені  здавна  канони?
Хіба  для  них  стачить  твого  маленького  серця  митця?

Вгамуйся,  шукачу  пісень  сіроокий,
І  вслухайся  в  себе,  в  свій  світлий  неспокій,
І  шепіт  єства  тобі  скаже,  куди
Рушати,  щоб  рідних  джерел  таємниці
Пізнати.
Он  поруч,  в  отой  переярок  зійди,  -
Там  світиться  око  видюще  криниці,
Там  моряться  цямрин  дубових  ряди.
Одгорни  кугу  і  руту,
Запашну  розсунь  траву
І  криницю  призабуту,
Ясноводну  і  живу,
Кимось  добрим  міцно  вкуту
В  землю  вогку  степову,
Там,  хвилюючись,  знайди.
Сивим,  як  пил,  устами
Ти  до  неї  припади
І  щасливо,  до  нестями
Напийся  музики  криничної  води.

Краплинка  музики.  І  оживуть  вуста.
Росинка  музики.  Бездонна  глибина.
Сльозинка  музики.  Як  плач  землі,  свята.
Криниця  музики.  Не  вичерпать  до  дна
Її  ні  генію,  ні  вітру,  ні  літам,
І  мандрівник  жадливо  вип'є  там
Води,  настояної  вічністю  й  життям,
І  догори  в  долонях  піднесе
Почерпнуте  звідтіль  своє  найкраще  все,
Що  в  нього  вглибилось,  власкавилось,  врослося,
Як  стокоріння  або  стоголосся.
Струміння  музики.  Воно  піде  потоком,
Його  не  зміряти  ані  числом,  ні  строком,
Воно  припливами  росин,  сльозин,  краплин
Свій  безупинний  розливає  плин,
Затоплює  затоптані  луги,
Розламує  зчерствілі  береги,
Переміняє  вилежане  ложе
І  все-таки,  хоч  сповнене  снаги,
Ніколи  напоїть  і  втамувать  не  може
Жадоби  духу,  людської  жаги,
За  дужість  всіх  сягань,  всіх  благ  здобутих  дужчої,
Ненатлої,  упертої,  прагнущої
Ще  більших  злив,  ще  глибших  дум  і  вод.
І  от,
І  от,  братове,  води  ті  глибокі,
Що  в  них,  як  мовить  предківська  щедрівка,
Краплинка  кожна,  кожна  хвилька  й  цівка
Таїть  в  собі  пісенність  роки  й  роки,  -
Пісенність  і  веселу,  й  сумовиту.
Ой,  так  було  із  початку  світу,
Немов  павутинки,  пісні  перевито,
З  вітрами  і  квітами  сплетено  дзвінко.
Лети  ж  над  степами!  Співай  над  серцями,
Милуй  нас,  втішай  нас,  ясна  павутинко!
Тоді  ми  з  тобою  світ  обснуємо,
Світ  обснуємо  і  наситимо,
І  наситимо,  і  наповнимо!

Рушай  же,  посівальнику  краси,
І  в  світ  дарунком  щедрим  понеси,
Розсіявши,  мов  добрі  зерна  з  жмені,
І  радощів,  і  смутків  голоси,
І  гроз  густі  баси,  і  гімни  піль  зелені,
Й  пасажі  плавних  рік,  і  срібну  трель  роси.
Нехай  у  величавій  кантилені
Звучать  земля,  і  люди,  і  часи.
Зведись,  мандрівче!  Глянь!  Яка  навкруг  краса!
Який  живлющий  ключ  б'є  з  надр  багатих  сховища!
І,  мов  орел,  злітає  в  небеса
Жест  регентської  длані  Леонтовича.
З  глибинних  дум  своїх,  з  криниці  переярку
Він  викликає  духів.  Він  чаклун.
З  пісень  і  гомонів,  із  променів  і  лун
Над  світом  ставить  світлозвучну  арку,
Прозорчасту,  розцвічену,  тугу
Веселки  семибарвної  дугу.
Її  стовпи,  на  обрії  зіперті,
Небес  вологих  сяйне  опертя,
Світ  одмежовують  од  темряви  і  смерті
І  знаменують  вхід  у  музику  й  буття.
Під  благовістям  райдуги  цієї
Стоїть  він,  сіроокий  чоловік.
Яка  йому  хвала?  Які  його  трофеї?Пісні  й  життя.  Пісні  й  життя  навік.

Вихователь: Головним для Бажана було відкрити музику, як багатющий спектр людських почуттів: радості і  смутку,щастя і страждання, безнадії і відчаю, віри й торжества життя.

Сучасна хорова українська музична культура по праву може пишатись таким самородком, яким є Микола Леонтович. Сталося так, що у 1921 році у батьківській хаті на Вінничині безжалісна ворожа рука перервала життя цього безмірно талановитого чоловіка, тим самим не давши можливості для української хорової музики ще більше збагатитись його геніальними роботами.

У ніч з 22 на 23 січня 1921 р. в батьківській оселі в с.Марківка Гайсинського повіту життя 43-річного Миколи Леонтовича обірвала куля бандита (чекістського агента Грищенка). Текст рапорту, що розкриває ім'я вбивці композитора було оприлюднено лише у 1990-х роках.

Великий шанувальник таланту композитора Павло Тичина відгукнувся на його смерть віршем у прозі:

“Микола Леонтович говорить: - Лежу. Сам. Прострелене серце зотліло. О як земля поволі опадає - в труну, на мене: тепер ти мій! Так: грудочка по грудочці: тепер ти мій! Земле, - кажу я, - а коли ж я та не твоїм був?..”

Сьогодні ім'я Леонтовича носять вітчизняні музичні колективи, зокрема Капела бандуристів та навчальні заклади (зокрема Вінницьке училище мистецтв і культури). Іменем Леонтовича названі вулиці у Києві та інших українських містах. Меморіальний музей Леонтовича працює у місті Тульчин Вінницької області, 1977 року було відкрито також музей Леонтовича у с. Марківка неподалік місця його поховання.

Музичний доробок Леонтовича порівняно невеликий: понад сто обробок українських народних мелодій, розкладки музики релігійно-духовного характеру, чотири твори на оригінальні теми, незакінчена опера “На русалчин Великдень” (цю оперу, за казкою Бориса Грінченка, більше ніж через півстоліття, - 1975 року, львівський композитора Мирослав Скорик завершив, відредагував та інструментував для сучасного складу симфонічного оркестру). Він автор двох збірок пісень з Поділля. (прослуховування)

Вихователь:Отже підведемо підсумок. М.Д.Леонтович – класик української хорової музики, неперевершений майстер хорової мініатюри, побудованої на основі народної пісні.

Його творчість унікальна і самобутня. Головним і єдиним жанром був жанр обробки народної пісні – більше 200 обробок.

Леонтович підняв жанр обробки на якісно новий рівень, збагативши її прийомами симфонічного та варіаційного розвитку.

Головна мета творчості композитора – розкрити внутрішній зміст пісні, виявити в ній емоційне зерно, і рельєфно розвинути його, наближаючи пісню до театральної сцени. І якби М.Леонтович залишив за собою одного “Щедрика”, то і цього було б достатньо, щоб українську пісню пізнав увесь світ.

Тож слава йому у віках!

(Звучить українська народна пісня «Щедрик» в обробці Леонтовича»)

Вашу публікацію на сайті може засвідчити Сертифікат

mini

Революція гідності. Війна. Рівненщина

Сайт пам'яті загиблих
Революція гідності. Війна. Рівненщина

Опитування

Які джерела електронних ресурсів Ви використовуєте найчастіше?
 

Інше