Рейтинг Користувача: / 0
НайгіршеНайкраще 

Міністерство освіти і науки України

РОІППО

 


Проект

«Історія рідного краю очима краєзнавця. Місто Здолбунів»


Підготувала:

Гульчук Л.В.

Вчитель історії школи №3

Здолбунівського району

 


Рівне 2016

 

1. Довідка про населений пункт.

 

Здолбунів – місто Рівненської області, райцентр, за 12 км на південь від Рівного. Розташований на р. Устя (притока Горині, бас. Дніпра), залізничний вузол. Через місто проходить автострада Старокостянтинів – Острог – Рівне – Сарни – Житковичі (Білорусь). Населення - 24882 осіб (01.01.2016). Площа -  12.49 .

zd

На фото: Карта Здолбунівського район

Після Люблінської унії 1569 року Здолбунів потрапив під владу шляхетської Польщі, село входило до Луцького повіту, населення займалось землеробством. В 1618-1619 роках воно зазнало частих нападів татар.

В роки визвольної війни 1648-1654 рр. в районі Здолбунова відбулися селянські повстання проти місцевих феодалів, в 1651 на околицях Здолбунова розташовувався штаб козацьких військ. Після другого поділу Польщі 1793 у складі Правобережної України місто відійшло до Російської імперії, зокрема до Волинської губернії. У 1798 р. в селі налічувалось 51 двір, проживало 270 чол., у т. ч. 167 кріпаків. У 1821 році князь С. Любомирський продав Здолбунів купцям Кружиніним, які розширили господарство, збудували млин. Після скасування кріпацтва прискорився розвиток капіталістичних відносин у Здолбунові. 1873 р. закінчено будівництво залізниці Київ – Брест через Здолбунів. В ці роки відкрито високі якості місцевої крейди, як основної сировини для виробництва цементу і в 1884 братами Єлінеками (чехами за національністю) було побудовано цементний завод. У 1903 році Здолбунів віднесено до категорії заштатного міста. 

На початку 1910-х років тут мешкало 10.000 осіб. 1877 засноване однокласне (з 1886) двокласне залізничне училище, 1884 – двокласну школу, 1905 – церковно-парафіяльну школу. На початку 20 ст. тут працювали: ливарно-механічний завод, паркетна фабрика, 2 млини. На початку 20 ст. розвивається революційний рух, активними учасниками революцій 1905-1907 та 1917-1921 рр. були працівники цементного заводу, залізничники. Останні були одними з ініціаторів Всеукраїнського залізничного страйку 1918 р. Під час революційних подій в місті швидко змінювалась влада – австро-німецької військової адміністрації, Центральної Ради УНР, Гетьманщини, Директорії УНР, Ради робітничих та солдатських депутатів. Бачив Здолбунів кінноту С. Будьонного і К. Ворошилова. Дієву армію УНР, штаб якої на чолі з С. Петлюрою знаходився на залізничній станції. Від 1920 місто у складі Польщі, у складі УРСР з вересня 1939 року. Місто було окуповане гітлерівцями з 1 липня 1941 по 2 лютого 1944, під час війни тут діяли радянські підпільні групи. За роки окупації гітлерівці розстріляли 6 тис. мешканців міста та інших громадян.

До середини 50-х років 20 ст. вели боротьбу загони ОУН-УПА. У 1966 р. Здолбунову надано статус райцентру. Нині це великий залізничний вузол, діє локомотивне та вагонне депо, Укрцемзавод, завод залізобетонних конструкцій, завод нестандартного обладнання, завод будівельних матеріалів, механічний завод, завод продтоварів, ЗАТ « Іскра» (пластмасових виробів), ВАТ «Волинь – Цемент», «Волинь – шифер». У місті 5 шкіл, гуманітарна гімназія, ліцей залізничного транспорту, лікарня, 5 дитсадків, ДЮСШ, станція юних техніків, Центр творчості дітей та юнацтва, бібліотека, Будинок культури, Палац культури цементників, музична школа, музеї: історії цемзаводу, локомотивного депо, Героя Радянського Союзу М. Приходька.

Пам’ятки архітектури: костел св. апостола Петра і Павла (1930), Свято-Катеринівська церква (1914), пам’ятник У. Самчуку, воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, пам’ятний знак жертвам голодомору 1932-33 рр. та політичних репресій. В свій час у місті побували Л. Українка, У. Самчук, О. Довженко.

Видатні уродженці:  розвідник  М.Т. Приходько, математик В. Бражечко, фахівець в галузі радіотехніки В. Кондратов, психолог М. Корольчук, радіофізик Г. Тарасов, славіст Н. Копистянська, письменники А. Войнарович, С. Мейта, бандуристка Г. Топоровська, важкоатлет М. Гордійчук.

zd1

zd2

На фото: Чеська 4 класна школа 1926 рік.

 

2. Походження назви міста

Назва Долбунів уперше згадується 1497 року в акті литовського князя Олександра в старовинному манускрипті «Архів князів Любартовичів-Сангушків у Славуті».

Існує припущення, що назва міста пов’язана зі старослов’янським племенем дулібів (долобів), яке було основним населенням на цих землях у 6-10 ст. Назва Здолбунів відома з 1629 року. На території міста виявлено поселення доби ранньої бронзи, епоха неоліту представлена культурою шнурової кераміки ІІ тис. до н.е., зокрема спорідненою городоцько-здовбицькою культурою (поселення Городок, Здовбиця Рівненської області). Факт присутності в регіоні давніх римлян підтверджує знайдений в с. Арестів (10 км від Здолбунова) скарб давніх римських монет.

 zd3

На фото: Здолбунівський крейдяний кар’єр

 

3. Архітектурні памятки по вулиці Фабричній

Вулиця Фабрична – унікальна вулиця Здолбунова, назва якої не змінювалась за будь-якої влади. Цікавим є те, що кожні 100-300 метрів знаходиться храм. Також краєзнавчий музей та старий цементний завод.

 

УПЦ КП Свято-Петропавлівсьий храм

Комуністична влада зруйнувала церкву, що була розташована поблизу Будинку культури Цементників. Містом ширилися чутки про кари, які впали на голови безбожників, що руйнували храми (1963 р).

Після проголошення незалежності України група патріотично налаштованих вірних УПЦ Київського Патріархату ініціювала спорудження каплички на місці зруйнованої церкви.Дуже скоро з місця символічного Петропавлівська капличка стала справжньою церквою. А коли прихожан стало більше, виникла необхідність у побудові повноцінного храму. Важко споруджувалася церква, проте гарний проект з часом втілився в реальність.

Сучасний храм радує вірян сяючими куполами та хрестами. Став архітектурною окрасою нашого міста.

zd4 

Такий вигляд церква мала у 30-х роках минулого століття

 zd5 

На фото: Свято-Петропавлівський храм, збудований на місці зруйнованої церкви

 

Здолбунівський районний краєзнавчий музей

Далі по вулиці збереглося багото будинків початку 50-х років, які були збудовані під час відновлення країни після війни.

Також на  цій вулиці розміщений Здолбунівський районний краєзнавчий музей, збудований 1903 року як поліцейське відділення. 1914 р. – секретне жандармське відділення; 1939 – 1941 рр. -  райвідділ НКВС УРСР; 1941 – 1944 рр.  – німецька поліція; 1944 – 1953 рр. – райвідділ НКВС – МВС; 1954 – 1956 рр. – станція швидкої медичної допомоги; 1960 – 1990рр. – стоматологічна поліклініка; 1998 – 2008 рр. – відділ ДСО МВС України в Рівненській області.

2016 року переданий у власність територіальних громад для розміщення Здолбунівського районного історико-краєзнавчого музею.

 zd6

На фото: Здолбунівський районний краєзнавчий музей


Римо-Католицькій костел  св. Апостолів Петра і Павла

Навпроти краєзнавчого  музею, через дорогу, на розі вулиці Фабричної та  вул. Пушкіна, розташований Римо-Католицькій храм св. Апостолів Петра і Павла.

Римо-католицька парафія постала в місті 1908 року як частина приходу села Тайкури.

Проте через декілька років костел дещо перебудували, а висока дзвіниця з'явилася тільки через 30 років. Вона символізувала велич Польщі. Крім того, звели таку вежу ще тому, аби костел був вищим, ніж тодішня дерев'яна православна Успенська церква. Легенда Петропавлівського костелу Мабуть, однією із найвідоміших легенд про костел Петра і Павла є розповідь, що під самою вежею був вхід до підземних ходів. Один з них начебто вів до церкви Успіння, а інший – до приміщення сучасної міської ради.

У Радянський період, а саме 1960 року Петропавлівський костел було зачинено. У приміщенні відкрили меблевий магазин, який функціонував аж до розпаду Радянського Союзу. Також певний період часу на вершині дзвіниці костелу замість хреста «красувалася» червона зірка, і про настання нової години сповіщали електронні куранти. Але в такому вигляді так званий «здолбунівський Кремль» проіснував недовго, адже шум курантів заважав людям, які жили неподалік. Офіційно костел повернули парафіянам у 1992 році. У радянські часи католики нелегально збиралися на молебні у приватних будинках.

 zd7

На фото: Римо-Католицькій храм св. Апостолів Петра і Павла

 

Старий цементний завод

На іншій стороні вул. Фабрична знаходиться історична пам’ятка – старий цементний завод.

У 70 рр.  19 ст. було виявлено родовище крейди високої якості, як сировини для виробництва цементу. На це звернули увагу брати Єлінеки, чехи за національністю. 1884 року вони побудували невеличкий цементний завод. Устаткування цього підприємства складалося з п’яти жорен кінської тяги, такої ж кількості печей опалювання (ковпаків) та складу для сушіння коржиків з глини і крейди. Всі процеси виконувалися вручну. За добу тут виробляли 20—25 бочок цементу. Робочий день становив спочатку 9, а згодом — 10—11 годин. За тяжку фізичну працю чоловікам платили в день 20— 30 копійок, жінкам і підліткам — 10 копійок.

Для залучення додаткових капіталів власники заводу створили в 1889 році компанію «Єлінек і К°», яка забезпечила розширення заводу, обладнала його більш досконалими механізмами. Випуск цементу досяг 90 тонн на добу. Зросла й кількість робітників. Наприкінці 90-х років XX ст. на Здолбунівському цементному заводі працювало 200 чоловік.

 zd8

На фото. Рештки старого цементного заводу  м. Здолбунів

 

 

4. Геральдика

Відроджуючи минулі традиції та з нагоди відзначення 500-річчя міста, міська рада своїм рішенням №189 від 24 липня 1996 року затвердила сучасні міські символи Здолбунова (автор проектів – Ю. Терлецький).

Герб: у червоному полі щита перехрещені срібні кайло, молоток та залізничний ключ; щит увінчує срібна міська корона.

ГЕРБ МІСТА

 zd9

Прапор: В прапорі традиційно використане прямокутне полотнище червоного кольору. В центрі полотнища розміщені елементи символіки, які використані в гербі міста.

 zd10

ПРАПОР МІСТА

Елементи герба символізують: кайло — назву міста, молоток і залізничний ключ — будівельну та залізничну галузі промисловості. Червона та срібна барви вказують на знаходження Здолбунова на Волині. Автор проектів – Ю.Т, Терлецький [2].

 

5. Видатні постаті

 zd11

Микола Тарасович Приходько -   активний учасник партизанської поботьби на Україні, розвідник-звязківець партизанського загону «Переможці».

Народився 22 травня 1920 року в  м. Здолбунів Рівненської області в сім’ї залізничника. Українець. Член ВЛКСМ з 1939 року. Закінчив 5 класі семирічної школи.

Восени 1939 року почав працювати в Домі культури залізничників м. Здолбунів, навчався у вечірній школі. Невдовзі став одним із активних комсомольців залізничного вузла. В 1940 році його назначили інструктором райкому комсомолу.

Коли німецько-фашистські війська ввійшли на Рівненщину, Н.Т. Приходько з великими труднощами доїхав до м. Пенза, де працював у системі залізничного транспорту.

Багато разів подавав заяву до військомату з проханням відправити його фронт, кожного разу йому відмовляли. Лише влітку 1942 р. його прохання задовільнили.

В Москві в цей час готувалися до відправки за лінію фронту спеціальна оперативна група для виконання особливих завдань командування в глибокому тилу ворога. В цю групу був зарахований і Н.Т. Приходько. Після ретельної підготовки до розвідувальної діяльності у ворожому тилу в районі міста Рівне, де розміщувалась резиденція рейскомисара України Східної Пруссії Еріха Коха, 27 серпня 1942 року разом з розвідником Н.І. Кузнецовим та іншими товаришами Н.Т. Приходько перелетів лінію фронту та був висаджений в лісі на Рівненщині.

Н.Т. Приходько виконував роль зв’язківця між розвідувальною групою Н.І. Кузнєцова і партизанським об’єднанням Д.Н. Медведева. Він приймав участь в пошуках консперативних квартир для Н.І. Кузнєцова в Рівному, допоміг йому переправити із партизанського загону в Рівне радистку. Майже щоденно на велосипеді або пішки, а коли випадав сніг – на санях, Н.Т. Приходько добиравсь в Рівне до партизанського маяку, що розташовувався в 20 км. від міста, передавав зібрану розвідниками інформацію і отримував пакети з новими завданнями від командування. Це була напружена, небезпечна робота розвідника-зв’язківця.  Не раз доводилось вступати у сутичку з гітлерівцями, з боєм відриватися від переслідування. Н.Т. Приходько також приймав участь в бойових операціях розвідувальної групи, проявивши при цьому хоробрість та кмітливість.

22 лютого 1943 року Н.Т. Приходько, отримав в загоні пакет з важливим завданням для Н.І. Кузнєцова на підводі виїхав до Рівного. По дорозі його затримав патруль німецької фельджандармерії, які побачили на  підводі зброю. Зав’язався жорстокий нерівний бій Н.Т. Приходько вбив більш десятьох гітлерівців, хоча сам був двічі поранений. А коли не стало патронів в автоматному диску він прикріпив пакет до гранати, підпустив ворога ближче і підірвав їх. Після чого вистрілив собі в обличчя  розривним набоєм щоб його не опізнали…

Наказом Президіуму Верховного союзу СССР від 26 грудня 1943 року за відвагу та героїзм, проявлений у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників Приходьку Миколі Тарасовичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Нагороджений орденом  Леніна.

 zd12

На фото: Пам’ятник Миколі Приходьку на Вокзальній площі м. Здолуноваю Автор пам’ятника – О.І. Лебедев.

 

У Здолбунові зберігся будинок-музей М. Приходька [4].


Список використаної літератури

  1. Гречило А. Здолбунів / А. Гречило, Ю. Терлецький //  Герби та прапори міст і сіл Рівненської області / А. Гречило. Ю. Терлецький – К., 2002 – С. 35-36.
  2. Довідка про адміністративно-територіальний поділ області // Ровенський областий державний архів.-К., 1970. С. 211-219.
  3. Енциклопедія сучасної України. Т. 10 : З-Зор. – К., 2010. – С. 479-480.
  4. Тищенко О. Здолбунів на Волині. Історичний вернісаж / Ю. Кірєєв, О. Тищенко. – Рівне, 2007. – 192 с
  5. Журнал Осторога №4, О.  Тищенко, О. Руденко, Рівне 2012.
  6. Здолбунівський край. На межі тисячоліть: набір листівок / авт. та вид. О. Харват. – Рівне: У фарватері істини, 2012. – 17 л.
  7. Здолбунівський район // Рівненщина туристична: путівник. – К., 2007. – С.141-160
  8. Здолбунівський район // Свєшніков, Ю. М. Нікольченко. – К.: Наук. думка, 1982., С. 60- 65.
  9. Інтернет ресурси.
  10. Історія міст і сіл Української РСР. Ровенська область. Здолбунів. -К. :Політвидав, 1973.
  11. Львівська залізниця. Історія і сучасність (1861 – 1996 рр.) під редакцією П. Гранкіна, П. Лазечка, І. Сьомочкіна, Г. Шрамка – Львів: Центр Європи 1996 р.

Вашу публікацію на сайті може засвідчити Сертифікат

mini

Революція гідності. Війна. Рівненщина

Сайт пам'яті загиблих
Революція гідності. Війна. Рівненщина

Опитування

Які джерела електронних ресурсів Ви використовуєте найчастіше?
 

Інше