Рейтинг Користувача: / 0
НайгіршеНайкраще 

Згадаймо про кожного

Сайт «Революція гідності. Війна. Рівненщина» – це пам'ять про загиблих земляків.

Не легким видався шлях боротьби України за  незалежність. Свій європейський вибір  відстоювали  українці  на Майдані під час Революції Гідності. Надто дорогою ціною виборюється єдність України і тепер на Сході. Гинуть найкращі сини України, мирні жителі.  Не оминула біда і наш край. Боляче чути нові повідомлення про смерть наших хлопців, які віддали за Батьківщину, її європейське майбутнє найдорожче – своє життя.

З метою вшанування пам’яті воїнів-краян, які загинули, захищаючи свою землю, Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека спільно з бібліотеками області створили сайт-меморіал «Революція гідності. Війна. Рівненщина» (http://memory.rv.ua). Технічну розробку сайту здійснила на волонтерських засадах Комп’ютерна академія «Шаг» м. Рівне, особисто викладач Андрій Плебанський.

На сайті зібрано відомості про 116 чоловік. Майданівці – Георгій Арутюнян, Олександр Храпаченко, Валерій Опанасюк, Іван Городнюк. Загиблі в АТО – це бойові втрати і ті, хто помер від нещасних випадків. З представленого на сайті списку найбільші втрати військових  були протягом 2014-2015 років –  87 чоловік. У 2016 році – 18 чоловік. І 7 смертей у 2017 році у період оголошеного  перемир’я.

Сімдесят п’ять воїнів нагороджені державними нагородами «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».

Всі загиблі – наші краяни і ті, хто  народилися в інших містах, але  волею долі пов’язали своє життя з нашим краєм. В списку – уродженці краю, які в різні періоди виїхали з Рівненщини. (За даними «Книги пам’яті  полеглих за Україну» їх імена віднесені до Рівненської області). Серед них: капітан ЗСУ Степан Криворученко (позивний «Вуж», народився 18 жовтня 1969 року в місті Сарни, навчався в місцевій ЗОШ № 4); Карабін Сергій Ігорович (позивний «Сімнадцятий», народився в смт Гоща).  Тимощук Михайло Петрович, (народився у місті Рівне 13 серпня 1987 року. Батько рівнянин, мати – з м. Берегово Закарпатської області. У 1996 році переїхав за місцем проживання матері); Гордійчук Микола Миколайович (позивний  «Гризун», 1986 року народження, м. Рівне.); Оліферчук  Юрій Леонтієвич (народився 30 жовтня 1992 р., м. Рівне. Достеменно не відомо, який період він проживав на Рівненщині). Не опубліковані на сайті імена ще двох уроженців краю: Посмика Володимира Васильовича, 1974 р. народження, смт Рокитне Рокитнівського району, Фоменко Дмитрія Анатолієвича, 1977 р. народження, м. Дубно. Нині вивчається, коли вони жили  на Рівненщині. Якщо хтось володіє цією інформацією, просимо  повідомити на електронну пошту, яка подається на сайті.

Кожному загиблому  воїну створено персональну  сторінку, яка віднесена до певного району у розділі сайту «АТО»  . У переліку  відсутній  Зарічненський район, з якого в АТО, на щастя, не загинуло жодної  людини. Найбільші втрати припадають на м. Рівне, Здолбунівський, Дубенський, Гощанський, Костопільський та Острозький райони.

Географія територій України, які захищали наші земляки, досить широка: Авдіївка, Волноваха, Дебальцево, село Водяне, Сокільники, гора Карачун, Бахмутка, Красногорівка, Лисичанськ тощо. До останнього подиху стояли за Донецький  аеропорт Сергій Баранов - Орел із Клесова Сарненського району, Юрій Дацюк із с. Глинськ Здолбунівського району, Василь Жук із м. Здолбунів,  Петро Полицяк із с. Бобрин Млинівського району, Василь Ставський із м. Костопіль. Полягли під Іловайськом  Петро Білець із с. Нетреба Рокитнівського району,  Олег Ващишин  із села Селець Дубровицького району, Сергій Головчак із села Пісків Костопільського району, Микола Гуменюк із с. Птича Дубенського району, Павло Петренко із Здолбунова, Олег Тарасюк із с. Курозвани  Гощанського району, Руслан Саліванчук із Костополя.

Найстаршому – Кулібі Миколі Михайловичу, позивні «Батяня», «Дядя Коля», виповнилося 55, лише місяць не дожив до свого 55-річчя  Білоус Юрій Миколайович із Дубровиці. Наймолодшим – Тарасу Вікторовичу Прончуку, Мосійчуку Сергію Олександровичу було  лише 19 років. Вони загинули у лютому-березні 2017 року, уже в період оголошеного  перемир’я.

Віддані  сини України мужньо захищали свою землю. Дивлячись смерті  в очі вони  не здрейфили, а стояли до кінця, до останнього подиху. Цінними для сучасників та майбутніх поколінь є опубліковані на сайті листи, які писали воїни своїм рідним, есемески, які збереглися у телефонах, вірші. Ось деякі з них.

Сергій Баранов-Орел родом із Клесова Сарненського району писав мамі у 2014 році з Донецького аеропорту.

..Мої рідненькі, я вас покину,

Скоріше всього я загину.

Але пойміть, мої рідненькі,

Моя ти одинока ненько,

Україна у вогні горить,

Хіба спокійно можу жить? …

27 серпня, 2014 року перед відправленням на фронт, Петро Накидюк із села Плоска, що на Дубенщині, залишив своєму другові лист.

– Це лист для мами. Якщо повернусь, то спали його, якщо ж ні, то віддай…

Перед самим похороном прочитала мати останні слова свого сина: «Мамо, вибач, якщо не повернусь. Я вас всіх люблю! Не переживай. Все буде добре. Будь ласка, добудуйте те, що я мав. Зробіть бабці лавку, якщо я не повернусь!! Попросіть вибачення, бо я вже не зможу! Бережіть хату і те, що залишилось. Я знаю, що я вже не повернусь.

Прошу, мамо, у Вас пробачення. Вибачте, що деколи не слухався, не просив пробачення, вибачення. Я люблю тебе, мамо!!! З любов’ю, Петро!».

Викладач Національного університету водного господарства, старший лейтенант Микола Карнаухов (позивний «Не журись»), був сапером. У вільні хвилини, здебільшого у нічний час, писав вірші, які збереглися і опубліковані на сайті під назвою «Рядки навіяні війною»

….Печаль сповила душі,

але сльоза не йде.

Велика жага помсти

на вогневий рубіж веде…

«Йдемо на Дебальцево. Не поминайте лихом» надіслав сmс Микола рідним.

В неймовірним умовах – холод, голод – у січні 2015 року на смерть стояли захисники аеропорту. В останній розмові з сестрою телефоном наш земляк із села Борбин, що на Млинівщині, Петро Полицяк, сказав: «Ех, якби сюди хоч одного танка і одного бетеера… Ну все, Аліно, якщо щось не так, то вибачай», – і зв’язок обірвався. Згодом понівечене  тіло Петра знайшли під обломками аеропорту.

Як ніколи довго, до третьої години ночі, розмовляла  молода 18-річна дружина із своїм коханим Сергієм. А вже о четвертій під Іловайськом розпочався бій  і 23-річний  старший  солдат Сергій Головчак із  с. Пісків Костопільського району  з автоматом  у руках кинувся в бій. Він пропав безвісти та згодом особу Сергія вдалося встановити завдяки ДНК-експертизі. Мамі  він досі сниться живим, і вона відмовляється вірити, що син більше ніколи не зайде у двері рідної домівки.

Кожна сторінка про воїна – це біль втрат і водночас гордість за найкращих синів нашого краю. Тут їхня біографія, перелік джерел у ЗМІ,  представлено поезію, яка присвячена загиблим,  відеосюжети та відеоролики створені журналістами, учнями, вчителями, рідними та бібліотечними працівниками. А ще чимало спогадів. Про учасника Майдану, Героя АТО Романа Зубчука з Демидівщини, старшого сержанта військово-морських сил, снайпера-розвідника, єдиного сина в матері, загиблого на Сході України написана книга «За тобою тужать журавлі». Автор – Надія Корнійчук – письменниця з Волині. Книга вийшла в 2016 році у видавництві «Надстир’я» м. Луцьк за фінансової підтримки голови Демидівської районної ради та депутатського корпусу.

Зібрано інформацію про вшанування пам’яті загиблих земляків: двадцять  воїнів – почесні громадяни м. Рівне, ще двоє – почесні громадяни м. Вараш та м. Новояворівськ Львівської області, Галас Юрій – почесний громадянин Млинівщини та м. Сокаль Львівської області (посмертно).

Іменами героїв названо вулиці, провулки: у Млинові – Олеся Кирися,  Романа Галаса; у Рівному – Миколи Карнаухова, Ігоря Волошина. Центральну вулицю села Шкарів Гощанського району   перейменували на честь загиблого в АТО  Дмитра Оверчука, змінено назви двох вулиць у селі Курозвани цього ж району і названо іменем Олега Тарасюка  і Дмитра Козачонка. На честь героя Мельника Андрія Івановича названо вулицю у с. Олександрія Рівненського району. Пишаються вчителі та учні тим, що їхні заклади носять ім’я героїв: Олександра  Борисенка – Рівненська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 5 Рівненської міської ради, Олександра Ярмолича – Велюньська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Дубровицької районної ради .

На честь героїв проводяться спортивні турніри в Костопільському, Демидівському, Дубенському, Дубровицькому  районах. Відкрито  90 меморіальних дощок та пам’ятних знаків на житлових будинках, навчальних закладах.

За шість місяців, з моменту встановлення лічильника, на сайті зафіксовано більше 5 тис. відвідувань. Окрім українців на нього  заходять користувачі з інших країн: США, Канади, Німеччини, Греції, Словаччини, Норвегії, Чехії, Італії, Іспанії, Шотландії, Нідерландів. Для більшої доступності інформації було вирішено здійснити переклад тексту англійською мовою. Виконати цю роботу, відповідно до угоди, зголосилися на волонтерських засадах студенти факультету романо-германських мов Національного університету «Острозька академія» та іноземної філології Рівненського державного гуманітарного університету.

Працюючи більше року над створенням сайту, почуваю якусь провину перед загиблими воїнами, сторінки яких є досить скромними: коротка біографія і поховання. Серед них і ті, що удостоєні високої державної нагороди та досі залишаються поза увагою своїх земляків. Свідомо не наводжу конкретних прикладів, адже сайт відкритий для широкого загалу, його можуть переглянути найвіддаленіші користувачі.

Тут, на мирній території, далеко від бойових дій, звуків гармат, деколи можна почути слова «Це не наша війна», «А що про нього писати, такий як всі», або ж,  – «Він  (загиблий земляк)  не був кращим учнем, мав складний характер». Ні, це наша війна, бо забирає наших дітей, які борються за свою землю, за єдність України. І саме такі особливі відчайдухи залишали  теплий дім і в зимові холоди мерзли на Майдані, саме вони пішли на Схід, серед них і добровольці, захищати свою Батьківщину. Вони були такі як ми, ні, були кращі нас, бо володіли такими чеснотами, які допомогли стати мужніми, дивитися смерті в очі, боротися з ворогом і вірити в перемогу. Вони, як і ми, любили життя, але віддали його заради Батьківщини, заради своєї родини, заради  нас з вами, щоб ми тут жили в мирі, веселилися і любили. Ціна нашого миру неймовірно висока – життя наших хлопців. Розкажіть про них, аби знали учні не лише школи, де навчався земляк, а змогли прочитати хлопці і дівчата кожного начального закладу, всі ті, хто відвідає сайт.

Напишіть – це потрібно згорьованій мамі, в очах якої німе запитання: «Чому, чому саме її сина забрала війна?». Ваші спогади, вшанування  імені загиблого воїна підтримають її,  бодай  на мить вгамують  невимовний біль, тугу за найдорожчим, її сином.

Згадаймо про кожного, бо це потрібно не лише сучасникам, це потрібно прийдешнім поколінням, аби знали, аби  пам’ятали, аби ніколи більше не було війни.

Сайт «Революція гідності. Війна. Рівненщина» – це віртуальний меморіал, вічна пам'ять про наших земляків, які віддали життя за Батьківщину.

І допоки житиме пам'ять,  доти будуть жити захисники Вітчизни у ній…

 

За матеріалами сайту Раїса Щербан

Вашу публікацію на сайті може засвідчити Сертифікат

mini

Революція гідності. Війна. Рівненщина

Сайт пам'яті загиблих
Революція гідності. Війна. Рівненщина

Опитування

Які джерела електронних ресурсів Ви використовуєте найчастіше?